Сторінка:Червоний шлях, 1923-01.pdf/47

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
II.

На другий день Гордій прокинувся — ранок соняшний. У хату, видко, забігав пустун — синок маляра. Батьківськими пензлями мазнув по хмурних іконах, по шибках. Матері старенькій, що поралась біля печі, обличчя химерно підмалював. Заляпав долівку злотно-червоною фарбою.

За вікном заклопотано цвірінькали горобці на стрісі. То як віником раптом хто змітав їх — сипались на землю. Искрились росою на сонці вишні в садку.

Гарно.

Гордій дивився на матір і здавалося — ось підійде помалу вона до полу. Схилиться над ним. І тихо пошепки: — Гордію, вставай! Схопиться він. Торбинку з хлібом почепе. Батіг… За річкою з-за лісу — сонце.. — … Ця-ця-ця! Трешне батогом і вулицею в степ покотяться, як сірі грудки, вівці… Зелено. Пахущо. Соняшно. Проміння ясне струнами натяглося над землею — бренить. Соняшні звуки сипле з гори. Сипле. І ті, впавши на землю ще довго тремтять самоцвітами по травах…

Рипнули двері. Від криниці з цеберкою прийшла сестра. Глянула на Гордія і посміхнулася радісно.

— Ой, сонце ж на дворі.

— Та ну? — і Гордій теж посміхнувся: — кажеш — сонце? Значить, вставати будемо.

Мати одхилилась від печі.

— Спи ще. Стомився ж у дорозі. Бач, очі як глибоко позападали. Ще рано, спи.

— Е ні, годі!

Встав. Холодною водою тілько-тілько з криниці умився. Побризкав на груди.

— Хороше! А батько мабудь уже на полі?

— Та поїхав. Воно й оранка, — махнула рукою: — від самого ж різдва покрівлями годуємо. Тілько-тілько чвалає худоба. Прогнівили милосердного, видко. А скілько тих голодних шляхом. І з самої же осени. Ну, як плав пливе. Вже й наших сімей мабудь з десять на врожаї подалися. Трудне життя.

— Трудне, мамо! Ну, та якось буде. Ось підроде сей рік, підлатаємося трохи. А то і вчора йшов улицею, та аж моторошно стало: повітки, хати — як кістяки. Самі ребра.

— Отож, худобинку спасали. А воно… Оце й позавчора в сусідів конячка здохла. Плаче бідний. Ну як без рук зостався.

Змовкли. (Зостався, як без рук!)

— А двигателів ждемо-ждемо, — всміхнулася Галя і раптом зчервоніла, похнюпилась.

— А комуністи канальські тілько обіщати й уміють? — додав Гордій — нічого! Будуть і двигателі. Все буде. А поки