— Да це ви взялись? — здивувалася і взяла об руку.
Зайшли в хату. В їдальні діти садовилися за вечерю. В кімнатці вікнами в садок в сутінях сіріла постать.
— Це наш дядя Вася. — Познайомила Гордія завідуюча: — ви з ним покуріть, погомоніть хвилинку, а ми ось покладемо дітей спати, — запалимо своє „люстричество“ і будемо говорити…
— Добре.
Гордій сів у кріспо біля вікна. Заплющивсь і мовчав. За спиною цокотіли ложками, розмовляли стиха. Хтось грав на роялі. Потім — загуркотіли стільцями. Забігали.
В кімнату ввійшла Олена Семенівна і ще кілько жінок. Запалили світло.
Гордій хапно кинувся по обличчях. І зробилося раптом журно так. — Де ж вона? А Олена Семенівна сіла поруч і, крутючи цигарку, запитала:
— Ну, де ж ви блукали три роки? Росказуйте. — Де-хто теж підсів. Одна готувала шклянки до чаю.
Гордій скривився.
— Е, що там росказувати! Воював трошки, трошки хорів. Потім — приїхав додому і живим трупом никаю, місця не знаходючи. Це зайшов — хотілося послухати гомін дітей, сміх. Колись на мене це так гарно було вплинуло. Ви садовили тоді картоплю. Аж помолодів неначе після того.
— О, в нас — гарно! Це сьогодні сумуємо, — хлопчик номер. А то… Галю, — звернулася до чорнявої дівчини, — то Христя? Такий смуток, а вона тарабанить.
Галя вибігла з хати і за хвилинку повернулася з Христею.
— Що таке, тьотя Оля? — зупинилися та на порозі.
— Ти б хоч сьогодні не грала. Такий у всіх жалібний настрій. Принаймні хоч не таких мажорних грай.
— О! а я, навпаки, вибірала найясніших, щоб розігнати смуток. Навіщо він?!
Сіла.
— І побачили б ви, як искрились оченята в дітей. Зіна так та аж сміхом заливалася.
— Сестра за братіком? — тьотя Оля похитала головою; — Ви не повірите, Гордію до чого иноді жорсткі бувають діти. Жах. Ось і сьогодні, хоча б одна сльозинка капнула б у кого. Жах!
— А я раділа з цього, — сказала Христя, — бо бачу — щирі діти і без сентиментів. Чого їм плакати було? Що помер? Але ж він так мучив їх своїм існуванням, так часто троїв їхню радість. І плакати за ним було б з боку дітей глумом над самими собою.
— То правда, дітям тяжко було з ним, але ж… Як ви, Гордію?
