Ми можемо вказати на три приклади — Сполучені Штати, Швейцарія, Германія. Всі ці три держави є союзними державами. У них усіх існує двохпалатна система — одна палата, що вибірається на підставі загального виборчого права, друга — де мають представництво окремі держави та члени союзу.
Сполучені Штати це значить — сполучені держави. В другій, американській палаті вони представлені однаковим числом голосів. В другій швайцарській палаті так само окремі держави, ц.-т окремі кантони, однаково представлені незалежно від кількости їхнього населення, яка дуже змінюється від кантона до кантону.
В Германії так само мається федеральна рада, де, правда, всі германські держави представлені не однаковим числом голосів, але жадна з них не може мати числа голосів, що перевищувало б 2/5 голосів всієї федеральної ради. Таким чином Прусія, хоч по населенню вона має стільки ж, скільки всі инші германські держави, з 60 депутатів федеральної ради має лише 17.
Ми не балакатимем тут докладно про устрій двохпалатної системи. Для нас важливо було підкреслити й указати на те, що ухвалені на першому союзному з'їзді підвалини радянського союзного будівництва, ще підпадуть низці змін для того, аби вони краще відповідали вимогам робітничо-селянської держави.
Очевидно, що й після того, як союзна конституція буде прийнята в остаточній формі, слово «остаточний» треба й тоді розуміти в відносному значінні. Наш новий державний досвід, нове міжнародне оточення, нові внутрішні відношення можуть вказати на необхідність тих чи инших змін.
Підвалини Союзного об'єднання передбачають право окремих Республік на вихід з Союзу по своїй власній ініціятиві, а тим більш за кожною республікою лишається право внесення всіляких змін в конституцію, так само, як і групою депутатів в порядкові, усталеному Конституцією. Знищення капіталізму в инших країнах, підняття державної промисловости, розвиток багацтв країни, инше фінансове становище, збільшення ресурсів і т. и, — все це утворить нові умовини, при яких відношення в середині союзу можуть змінитись в той бік, що окремим Республікам буде дано далеко більше господарської, політичної та адміністраційної самостійности, аніж це можливо при теперішніх міжнародніх та внутрішніх обставинах. Прийде, безсумнівно, час, — звичайно, час це друже віддалений від нас, — коли не треба буде взагалі ніяких союзів, через те що не треба буде й ніяких держав. Хоча, повторюю, ці часи дуже віддалені, але безсумнівно вони повинні надійти з переходом до справжнього комуністичного суспільства. Про це я тут згадую для того, щоб зробилось ясним, що на міжнародні відносини ми повинні дивитись з тверезого погляду марксистів, що рахуються з економичним та політичним розвитком та пристосовують усі органи до класових інтересів пролетаріяту. Неважлива та чи инша конкретна форма, яку приймають в даний мент відношення між радянськими
