Сторінка:Червоний шлях, 1923-01.pdf/82

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

В 1848 році занепад липневої монархії у Франції був гаслом національних повстань на Угорщині, в Богемії, Австрії, Чехо-Словаччині. Двадцять років згодом починається безпереривна повстанча боротьба в Боснії та Герцеговині, в Болгарії, що закінчилась Російсько-Турецькою війною 1877 року й оголошенням незалежности Румунії, визволенням Болгарії й т. и. В дальшому починається національний рух у Македонії, Албанії, Аравії, не кажучи вже про от уже майже столітню боротьбу в Ірландії, шляхом повстань та війн, в яких найбільше вигравали инколи не стільки самі нації, скільки хижі держави, що «допомогали» їм визволитись.

Тут також треба згадати про національні рухи та національні повстання в Росії, як от польське повстання 1863-го року.

Осібне місце займає в історії національна боротьба в Австро-Угорщині, де завдяки постійній упертій боротьбі окремих національностів проти німецького та угорського гніту їм пощастило відвоювати собі національну автономію, а деяким навіть, як угорській нації, підбити під себе инші, більш слабі національности, (хорватів, сербів, румун, словаків).

Імперіялістична війна викликала нову національну хвилю, і за наших часів ми є свідками боротьби ірланців за повне відділення від Англії, боротьби фламанців у Бельгії за рівноправність фламанської та валонської частин, величезного національного руху в усіх європейських колоніях, в Азії та в усіх мусульманських країнах, як в Азії, так і в Африці. Тут треба ще згадати про національний рух в Китаї, а ще раніше в Япанії.

Не вичерпуючи списку, ми дали досить історичних фактів, що вказують на розмах національного руху.

Звичайно, ніхто не каже, що «суб'єктом», як кажуть, чи керовником національного руху була національна буржуазія. Але безсумнівно, що вона, використовуючи обурення широких народніх мас проти національного гніту, намагалась зміцнити свою власну владу; вириваючи багатства країн з рук «проклятих» чужоземців, намагалась захопити їх у свої власні руки, щоб продовжувати визискування робітничо-селянської маси. Але оскільки національний капіталізм руйнував старі феодально-бюрократичні держави, такі як от бюрократично-царська Росія та клерикально-бюрократична Австро-Угорщина, оскільки він зараз роскладає великі імперіялістичні колоніяльні держави — він є безсумнівно великим революційним фактором. З цього боку національний рух завжди підтримувався комуністичною партією, яка, одначе, готова була негайно кинутись на націоналізм, коли він переходив від наступу проти феодального та напівфеодального державного ладу до наступу проти своєї власної робітничої класи й коли він, отруївши національним духом свідомість робітників, намагається примусити їх служити інтересам національної буржуазії.

Гляньмо тепер на другу тенденцію капіталістичного виробництва.