програму, казала між иншим, що оскільки можлива національна згода в капіталістичному суспільстві, заснованому на визискуванні, лихвярстві та гризні, остільки її можна досягти лише при послідовному до кінця демократичному республіканському устрої держави, що забезпечує повну рівноправність усіх націй та мов… при забезпеченні населенню шкіл з викладанням на всіх місцевих мовах та при включенні в конституцію основного закону, що оголосив би не дійсними які б то не були привилеї однієї з націй й які б то не було порушення прав національних меншостів». На партійній конференції, що відбулася в квітні 1917 року, той самий погляду було підтверджено.
Жовтнева революція, звичайно, не могла внести в відношення партії до національного питання ніяких принціпових змін. Навпаки, лише після Жовтневої Революції утворилися умовини до розвязання національного питання.
В обставинах дореволюційної царсько-поміщицької Росії, коли поміщики та капіталісти яко представники національного пригнічення, втілювали політику русифікації, та взагалі в обставинах навіть буржуазно-демократичного суспільства правильне розвязання національного питання неможливе. Про це й сказано в резолюції 1913 року.
Умовини розвязання національного питання надійшли лише після Жовтневої Революції, що скинула владу поміщиків та капіталістів і владу царської бюрократії, ц. т. тих класів, що перешкоджали націям здійснити своє право на самоозначення.
Одначе, в деяких незначних колах комуністичної партії Жовтнева Революція утворила деякі передсуди, що заважали бачити дійсність. Позаяк було скинено владу поміщиків та капіталістів, цим самим національне питання вже здавалось остаточно розвязаним. Розмова про національне питання здавалась цим товаришам ніби пережитком старого дореволюційного часу. Своїми поглядами ці товариші нагадували тих французьких соціялистів, які проте згодом зробились добрими марксистами, що за часу Першого Інтернаціоналу вважали національности взагалі «зістарілими передсудами». Ось як про них відзивається Маркс в листі до Енгельса від 10 червня 1866 p., за час буяння австро-пруської війни: «вчора були дискусії в Раді Інтернаціоналу про теперішню війну… змагання звелись як і треба було сподіватись, до питання про національности й до нашого відношення до них… Представники «Молодої Франції» (не робітники) висувають той погляд, що національність та нація зістарілі передсуди. Прудонистсько-Штірнеріянство[1]… увесь світ повинний чекати, поки французи дозріють до здійснення соціяльної революції… Англійці дуже сміялись, коли я почав свою промову з того, що наш друг Лафарг[2] та инші, що скасували національности, звертаються
