до нас по французькому, ц. т. на мові незрозумілій для 9⁄10 зібрання. Далі я натякнув, що Лафарг, сам того не почуваючи, під запереченням національностів, розуміє, здається, їхнє злиття зі зразковою французькою нацією».
Наводячи ці слова Маркса, Лєнін писав: «Раз повстали масові національні рухи, відмахнутись від них, відмовитись від підтримання поступового в них — це значить в дійсности піддатись націоналістичним передсудам, а саме визнати «свою національність зразковою нацією» і й додамо від себе — нацією, що має виключний привилей на державне будівництво»[1].
І справді, з Жовтневою Революцією не розвязалось національне питання, але тільки почалось його розвязання. Жовтнева Революція утворювала умови, що давали можливість вижити після, звичайно, дуже довгого процесу, що тягтиметься, може, не десяток, а сотню років, ті національні особливости, що утворились на протязі людської історії. Жовтнева Революція не скасувала ані мови, ані окремі побутові, господарські та инші риси, ані націю, яко продукт певного історичного розвитку. Завдання комуністичної партії після Жовтневої Революції полягало, звичайно, не в відкиданні національного питання, а в відшуканні як найправильніших стосунків між націями, в яких перемогла Радянська влада.
Передсуди, що виникли в звязку з Жовтневою Революцією коло національного питання серед деяких товаришів в комуністичній партії, викликали певні дебати за часу 8-го Партійного З'їзду 1919 року, що закінчились підтвердженням старого традиційного погляду на національне питання.
В грудні того ж року на Всеросійській Партійній Конференції, в звязку з побідним наступом Червоної Армії проти білогвардійських, галицьких та петлюрівських частин на Україні, наше відношення до національного питання було знов поставлене на обговорення. Я наведу тут перший пункт резолюції, прийнятої спершу ЦК РКП, а потім підтвердженої Конференцією: «Після обговорення питання про відношення до трудового народу України, що визволяється від тимчасового захоплення денікінськими бандами, ЦК РКП, невхильно провадячи принціп самоозначення націй, вважає необхідним ще раз підтвердити, що РКП стоїть непохитно на погляді визнання самостійности Української Радянської Соціялістичної Республіки».
Одночасно з цим була прийнята відповідна резолюція і Центральним Комітетом Комуністичної Партії Більшовиків України. Характерним є 4-й пункт, в якому, одночасно з новим підтвердженням права націй на самоозначення, висувається також думка, що справжнє здійснення такого права для широких народніх мас України можливе лише при існуванні Радянської влади: «Умовою поглиблення та зміцнення солідарности між робітниками та селянами ріжних держав та націй є визнання повної рівноправ-
- ↑ Лєнін „Собрание сочинений“ т. XIX стор. 136.
