Сторінка:Червоний шлях, 1923-01.pdf/94

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

таріят не подужав би царизму й без якої й у майбутньому пролетаріят не буде здібним утримати своєї влади,

По цьому цитанню дуже часто писав В. І. Лєнін. Щоб не загромаджувати нашої статті цітатами, ми з натиском відсилаємо читача до його вже цітованого тут 19-го тому творів, присвяченого виключно національному питанню. Обмежимося лише однією цітатою. В. І. Лєнін виходив завжди з двох засад, по перше, визнання права національностів на самоозначення, їхня політична рівноправність повинні братись на обрахунок в усіх відношеннях між окремими державами. Союз держав, звичайно, дає величезну перевагу в усіх відношеннях перед існуванням окремих розріжнених держав. Це було правильним при буржуазних державах, це ще більш правильне в добу появлення соціялістичної держави. Але цей союз повинний бути добровільним, цей союз повинний передбачити права окремних республік, цей союз не повинний мати нічого спільного з бюрократичним централізмом.

Друга засада, з якої виходив В. І. Лєнін та, що демократичний централзім є єдиною державною формою, шо відповідає інтересам пролетаріяту, однаково, чи йде мова про державу з багатьма національностями, чи про державу національно суцільну. Демократичний централізм треба провадити навіть в тому разі, якщо на території держави жило б цілком одноцільне національне населення.

«Енгельс як і Маркс, — писав В. І. Лєнін, — відстоює з погляду пролетаріяту та пролетарської революції демократичний централізм, єдину та неподільну республіку. Федеративну республіку він розглядає або як виключення та перешкоду розвиткові, або яко перехід від монархії до централістичної республіки, яко «крок наперед» при певних особливих умовинах. І серед цих особливих умовин висувається національне питання».

У Енгельса, як і в Маркса, не зважаючи на безощадну критику ними реакційних дрібних держав та затулення цієї реакційности національним питанням в певних конкретних випадках, ніде немає і тіни змагання відмахнутись від національного питання, — змагання, на яке часто хибують голанські та польські марксисти, що виходять з найзаконнішої боротьби проти міщансько-вузького націоналізму «своїх» маленьких держав.

Навіть в Англії, де географичні умовини, спільність мови та історія багаттьох років, здавалось би «покінчила» з національним питанням окремих дрібних поділів Англії, навіть тут Енгельс обраховує ясний факт, шо національне питання ще не вижите, й тому визнає федеративну республіку «кроком наперед». Зрозуміло, що тут немає й тіни відмовлення від критики хиб федеративної республіки й від найрішучішої пропаганди й боротьби за єдину, централістично-демократичну республіку.

Але централізм демократичний Енгельс розуміє ні в якому разі не в тому бюрократичному значінні, в якому вживають