фашистів з загальним страйком вперше виявила ту особливість, що згодом зробилась найхарактернішою відзнакою руху: пересування фашистських загонів з одного місця до другого. Так, напр., цими днями ззовні стяглося до Генуї 7600 фашистів. При цьому був заборонений автомобільний рух по державних шляхах, так само як і прилюдні зібрання. А фашисти звичайно збиралися прилюдно, були цілком озброєні, мали грузовики, й ніхто не зайняв їх і пальцем.
Отже становище було таким, що фашисти на практиці вже тоді були панами становища. Білий терор панував безмежно. Жахливі дописи про фашистські «карні експедиції» та вбивства зробились в італійській пресі такими щоденними, що читач газет ледве ще витрачав свою увагу на ці події, що регіструвались в буржуазній пресі під такою невинною назвою, як «Про боротьбу партій». Можна цілком певно сказати, що в 1922 році ні одне місто, жадне містечко північної Італії не лишилось помилуваним від фашистських вбивців та паліїв. Бо ж уся сила патріотичних та національних свят, роковин, процесій не мала по загальному переконанню иншого завдання, ніж «розбуркати національну свідомість» і «підняти її проти крамольних елементів», ц.-т. спровокувати за всяку ціну робітництво, щоб знайти якийсь привід считати поміж робітників кроваву лазню. Найміцнішими опорними пунктами фашизму були вже тоді (серпень 1922) провінції північної та середньої Італії. Вони панували там над місцевим судом та адміністраційними установами, — не було жодного суду, що міг би притягти їх до відповідальности за вбивства, ні одного агенту поліції «Королівської Гвардії» (особливий рід жандармерії, заснований за час війни), що наважився б заарештувати фашистського ватажка, або щоб не подивився на такий арешт, як на формальну справу й не випустив би його на волю після що найбільше 24 годин. Беззаконне ношення зброї було заборонено особливим державним законом, утворіння та підтримання військових організацій не дозволене — фашизм не утруднював себе навіть тим, щоб якось приховати те, що він вважає для себе всі ці заборони неіснуючими. Фашисти скидали мійські управління, що були їм не до смаку, й члени магістратів могли вважати себе щасливими, як що їх зараз же не розстрілювали. Було щоденним явищем читати такого характеру оповіщення в фашистських органах: «Депутат Х. У., член комуністичної чи соціялістичної партії, відтепер не має права в'їзду в межі … округи. Автономним фашистським союзом наказується вжити відповідних заходів». Слідуюче за цим запитання відповідного депутата в парламенті міністр збуває відповіддю, що він ужиє найсуворіших заходів, щоб депутат міг би без перешкод потрапити до відповідної виборчої округи. Після цього орган фашистів друкував регулярно оголошення, що раніше виданий наказ, як і раніше, лишається в силі, і що депутат не втече живим в тому разі, коли він все ж наважиться з'явитися в місті.
