Сторінка:Червоний шлях, 1923-02.pdf/143

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Фашизм коштував, звичайно, гроші, навіть досить багато грошей. Фашистські когорти вимагали утримання й саме доброго утримання. І як що вони при своїх експедиціях і «жили з країни» подібно ворожій армії, задурно їздили по залізницях, їли по гостиницях, навіть не питаючи про рахунки, то все ж коштувало утримання фашистських когорт не зважаючи ні на що, звичайно, силу грошей. Ці суми були подані до роспорядження виключно великими аграріями та індустріяльними магнатами. І ці вимагали, звичайно, за свої гроші швидкої та широкої праці. Самим тільки зруйнуванням соціялістичних організацій та тероризуванням робітників їх завдовольнити не можна.

З фізичного винищення комуністичних та соціялістичних робітників вони не можуть мати безпосередньої користи. Що їм потрібне, це дешеві та слухняні робітничі сили. І от фашизм, після того як він розбив та знищив класові пролетарські організації, перейшов до заснування фашистських робітничих оріанізацій.

В містах він натурально ледве міг досягти такої мети. Тут робітники, коли вони через терор зовсім не могли більш захищатись, знаходили порятунок в пасивному опорові; ті ж, які виходили з пролетарських організацій, щезали в величезній масі індиферентних. Инакше стояла справа на селі. Сільські робітники роспачливо захищались — врешті вони були переможені. Кров'ю та залізом загнав фашизм сільських робітників, тероризованих протягом місяців та років, до фашистських сільсько-робітничих організацій. Роля погоничів аграрних рабів є одна з найголовніших відзнак фашизму.

Найширшого розміру діяльність роспочали ці погоничі рабів у Болоньї: В переважно сільсько-господарських провінціях північної Італії, Болоньї та Ферарі панувало тоді (в травні 1922) велике безробіття, яке ще збільшувалось, і саме навмисно збільшувалось заходами великих аграріїв. Вони вирішили одним ударом скасувати всі права, здобуті сільськими робітниками за останні рокі, й як слід підтягти їм угору хлібний кошик. Аграрії обмежили продукцію, лишили маєтки необробленими, наказували раз-у-раз зрізати ще зелені хліби й годувати ними скотину, і це для того, щоб підвищити ціни на хліб. Потім вони заходились коло того, щоб зменшити платню робітників, що й так одержували нужденну заплату, але наскочили на опір усіх сільсько-робітничих організацій. Аграрії та їхні фашистські доглядачі рабів швидко знайшли виход: в провинції Ферара, де пролетарські класові організації переважно були зірвані та знищені й всюди панували фашистські організації, не було ані праці, ані якоїсь гідної людини платні також і для тих сільських робітників, що були організовані у фашистські професійні союзи. Через це фашисти несподівано оголосили, що для їхніх сільських робітників треба здобути працю в сусідній провінції Болонья. Цим вони хотіли спіймати одразу двох зайців: по-перше, треба було наочно пока-