національного героя. Але тепер фашизм, який вона сама зростила, повертається проти неї самої. Багнети, що вона сама дала до рук фашистам, щоб вони приборкали пролетаріят, повертають тепер свої вістря проти неї самої.
Ще вірила ліберальна буржуазія, що вона зможе опанувати цим рухом. Ще вірила вона, що вона зможе мирним шляхом здійснити вимогу фашизму: «фашизм мусить зробитись державою». Гролікі, привідця ліберальної буржуазії, запросив фашистів разом з лібералами створити міністерство. Переговори тяглися довго, але не привели до жадних наслідків. Фашисти вимагали занадто багато: вони вимагали не тільки негайного роспуску парламенту, не тільки проведення нових виборів на підставі реакційного виборчого закону, що позбавляв робітничу класу права вибору, вони вимагали також ризикованої зовнішньої політики, з якою не могла погодитись ліберальна буржуазія. Отже, кризу малося відкласти й уряд Факта тим часом залишити. Але тут праві реакціонери перекреслили план лібералів: вони наказали свойому довіреному в міністерстві абшитувати й тим скинули міністерство Факта. Тепер вважав Мусоліні, що прийшов його час. Зі своїм штурмовим криком: «Ейа, ейа, алала!» кинулись озброєні фашисти на урядові будинки.
Розглядаючи з погляду історичного, це вічно та ж сама гра. Буржуазія озброює своїх преторіянців, яко бойців за порядок проти революції, а потім ці бойці за порядок счиняють свою революцію проти легального порядку!
Це не одинокий випадок, але навіть правило. Вражаючу аналогію знаходимо у Франції 1848 р. Коли там либеральна буржуазія відчула себе загроженою з боку пролетаріяту, вона сама озброїла бандитів Луї Бонапарта проти цього пролетаріяту, але як тільки вони розбили пролетаріят, скинули вони й буржуазію й усталили особисту диктатуру Наполеона III-го.
Фашизм це зразок, який буржуазія свідомо скрізь намагається наслідувати. Але коли їй, як в Італії, дійсно щастить за допомогою найманців приборкати пролетаріят, вона сама підпадає небезпеці підпасти під збройну диктатуру своїх преторіянців. Буржуазний лібералізм може боронитися довший час від напору пролетаріяту лише так, що сам він підпадає під диктатуру шабель своїх преторіянців.
Але повернемось назад до жовтневого повстання фашистів. Як можна було передбачати, воно мало повний успіх. Ще не встигнув вибухнути перший постріл між військами та фашистськими повстанцями, як державна влада ганебно капітулювала. Король сам наказав капітуляцію. Коли уряд Факта хотів оголосити над країною стан облоги, відмовив король у свойому підписові. Він звільнив міністрів, що хотіли організувати опір фашистам й довірив Мусоліні формування уряду. Причина перебігу двору до фашистів була слідуюча: уряд, щоб перемогти банди Мусоліні, мусив би знищити фашизм, обеззброїти його
