нову, щоби така гарна річ не лежала в рукописі? Я прочитав сю новеллу і вона міні дуже сподобалася, так що колиби була на те Ваша і Ларісси Петровни воля, я радо опублікував би єі в найблизшій книжечці своєі «Літературно-наукової бібліотеки». Я готов розпочати друк, як тілько одержу Ваш дозвіл. Дуже жаль, що здоровлє Ларісси Петровни не поправилося в Криму так, як усі ми надіялися. Та я надіюся, що гень хоч тепер, при холоднійшій порі, воно буде ліпше, і ми зможемо як найшвидче бачити нові єі праці, особливо ж обіцяні міні для бібліотеки переводи з Віктора Гюго.
Ми обоє з жінкою дуже турбуємося станом Вашого здоровля, Шановна Пані. Відйіжджаючи, жінка покинула Вас недужою, і боіться, чи турботи, яких причинили Вам наші діти, не пошкодили Вашому здоровлю. Будьте ласкаві, напишіть нам хоч кілька, слів.
Ми обоє засилаємо низенькі поклони Вам, Шановна Пані, Ларіссі Петровні, панні Лілі, а діти моі поздоровляють Дорочку і Михася, і Оксаночку, і Марисю. Як з єі здоровлям? Дармо вона боялася, що набралася сухіт від нашого Петруська. Єго оглядував лікарь і запевняв нас, що ніяких сухіт у него нема ані признаки, а є невеличка англійська болізнь і звичайні припадки, якими боліють діти, коли у них ріжуться зуби. Старші хлопчики, дякуючи побутови на селі, вернулись геть-геть здоровійші і кріпійші; звісно, я з сего маю поки що лиш тілько користь, що весь день до 8-оі години вечера не можу й думати, щоби сидати за яку небудь роботу. Шукали ми кватири іншоі і не найшли, прийдеться мабуть зимувати ще в тій самій.
Прийміть, Шановна Пані, ще раз мою щиру подяку і запевненє, що Вас високо поважаю.
Ваш покірний
Іван Франко.
Львів д. 30 п. с. сент. 1891.
Отсе нині дістав Ваш лист i Вашу посилку і спішу відповісти Вам на деякі Ваші замітки. Повісті Вашоі ще не вспів перечитати; на всякий спосіб, судячи по вашому резюме, річ буде цікава, і я в проспекті «Зорі» поклав йійі між річі, котрі будуть в першім ряді друкуватися. Жалів тілько, що ніяк не можу вдоволити Вашого бажаня і зачати печатаня з 1-го н-ра. До перших н-рів, призначений уже давнійше роман пок. Свидницкого «Люборацкі»; мусить бути хоч половина єго напечатана, поки будемо могли розпочати Вашу повість. Се однак, здаєсь міні, не повинно знижати Вас і знеохочувати від кінченя Вашоі повісті; противно, чим швидше я буду мати всю єі в руках, тим швидше почну печатати, т. є., всяка познѣйше прислана річ иншого автора буде мусіла посля нап. Для того прошу Вас викінчуйте свою повість і присилайте єі на моі руки; у нас важне діло не тілько доброта твору, але й єго обширность; поки замістити, треба добре обрахувати ся з місцем, щоб і скінчити в означений час і не перетяжати нумерів і вдоволити справедливі претензіі й инших авторів. Надіюсь затим, що Ви, ласкава Пані, приймете на увагу се моє заявленє, і не тілько не знеохотитесь до дальшоі праці, але тим жвавійше до неі повернете свій великий талант і свою трудолюбність.
Звісно, я бажав би дати що небудь із Ваших творів до 1-го н-ру. В першім н-рі не буде зачинатися жодна ширша повість, а хотів би я напечатати в нім дві цілі новелі, одну украінську, а одну галицку. Думав я, що прислана міні новеля Мирного буде могла розпочати нумер, — але по сюжету свойому она не годиться. Остаєсь або новелька
