Кониського, або, коли б Вам можливо було зладити щось коротенького, а цікавого та гарного, то я ще радше дав би Ваше. Будьте ласкаві над сим подумати!
З віршів Ваших, котрі я зараз прочитав, по мойому, найкрашча, а одинока згожа до печаті — байка «Орел на визволі». Я й напечатаю єі — коли не пришлете що іншого, більш підходячого, — таки в першому н-рі. Вірш «З новим роком» — простіть за слово — слабий; нема в йому ані новоі думки, ані навіть новоі, енергичноі дікціі, — а зато багато язикових зворотів нагадує манеру Старицького. Гарна викінчина форма не викупає тих недостатків. Байка-ж «Радощі Й смуток» гарна по ідеі, але оброблене ростяжене, початкові, вступні вірші троха нереальні і наівні, ну, і мотів не вичерпаний, не заострений як слід. Кінець не вдаряє душу нашу так, як би повинен. Коли б моя рада не видалась Вам невмісною, то я радив би Вам переробити сю байку, покинувши поперед всего Глібівську форму вірша, зложену для гумористичного, а не для такого суріозного оповіданя. За то, як кажу, послідня байка прекрасна, хоч декуди стражде багацтвом епітетів і приставок. Ну, та се не бѣда. Щоб вичерпати літературні замітки, нагадаю Вам, шчо пані Кобринська в Болехові дожидає Ваших причинків до жіночого Альманаха, і що я чув, буцім то у вас є деякі матеріяли після покійного Руданського. Міні дива наговорено про єго якусь поему, чи «Царь-мотиль», чи що такого. От би гарно, коли б у Вас було що такого, або коли б Ви хоч знали, де за тими рукописами шукати!
А тепер про моє редакторство. Воно зовсім не таке, як Ви собі уображаєте. «Заря» — власність тов. ім. Шевченка, а я нанятий тим товариством слуга-редактор. Ані доходів ніяких (крім згаданих 25 гульд.) побирати, ані за редакцію відповідати я не буду; так як доси підписував Партицький, від тепер підписувати буде Калитовський. А моя річ — представляти редакційному комітетові матеріял, котрий має бути принятий (а може бути й непринятий) до «Зорі», справляти рукописі і вести корректуру. За власні праці міні осібно не платять, а редакторскоі компетенціі у мене лиш тілько, що можу певний матеріял зовсім не дати; звісно, коли комітет рішить друкувати якусь річ, то хоч би я й не хотів, она буде друкована. Що при такім оплаканім редакторстві міні конечно треба шукати зарібку не то у инших часописях, але у чужих народів, се, надіюсь, і Ви самі тепер побачите. Звісно, до Kraju дописувати я не закину, хоч зоробок там не такий то добрий уже хоч би для того, шчо моіх річей они друкують мало і платять аж з кінцем кварталу. Запрошено мене писати наукової річи в варш. Ateneum і в краківський «Przeglond polski» — та писати наукові річи діло дуже трудне і вимагає тілько вільного часу і вільноі голови, що я можу тричі пропасти, поки з тоі кози мяса добуду.
За мою допись в Kraju народовці зняли було велику бучу, хотіли другий раз елімінувати мене, та одумались, бачучи, що се було б разом і сумно і смішно. Настрій мій при всім тім тепер крашчий ніж був тоді, коли я писав Вам послідній лист. Ви, Ласкава Пані, на такі вибухи мого сангвінічного темпераменту не звертайте багато уваги, і особливо зважте й те, що як повістяр я люблю всякий стан псіхологічний доводити до крайних границь і тим то декому мимо волі й прибільшую те шчо мене болить. Се й не шкодить; виписавшися і переживши в такій хвилі всю суму того терпіня, яке даний стан псіхологічний може нам дати, чоловік опісля стає спокійнішчий.
Посліднім уступом свого листу Ви, Ласкава Пані, вбили міні чималого клина в голову. Звісно, о таких річах, як родинне житя, Ви компетентнійші говорити, ніж я, — а говорите Ви таке, що міні аж страшно, звісно, я знаю потроха, що значить недібране подружє, але знаю не менш того, що дібрати подружє єсть майже неможливо, що подружє майже завсігди — лотерія, котру 99% хибляє. Значить ся, щож тут робити? Дві дороги: або зовсім зречись думок про заснованя власного огнища, або — і се міні здаєсь хоч не прінціпіальна, а найпрактичнійша
