Сторінка:Червоний шлях №5 (26) (1925).djvu/12

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

РЕДУТ № 16

17

 — Що ти, Баню? з жахом у голосі вигукнув Семен і схопив Чайку за руку, а той одіпхнув його од себе і поліз із землянки.

У «передках» Чайка збирав телефонний дріт, старанно перевіряв його, намотуючи на мотки, а Лубенський чистив стару цейсівську трубу.

 — Ну, на чорта ми воюємо? — говорив Чайка, як рушили вони на батарею. — Ну, німці нас захоплять. Ну, й чорт з ними! Хіба, приміром, мені не все одно, чиї чували таскати? А ти, Лейбо — жид і будеш жидом і в німців, і в Росії.. І шана тобі, як сіркові в ярмарок...

Лубенський на ружено думав.

 — Ні, заслужу «Георгія», до університету приймуть. Промовив він з переконанням.

 — Ех, ти!..

На батареї пристав до них Голубенко і вони разом рушили до лінії шанців.

Непривітно прийняла їх чорна паща редуту.

 — Артилеристи?

 — Ваш бліндаж праворуч...

Чайка, Лубенський і Голубенко розташовувались на новому місці.

Редут № 16 сполучав дві лінії шанців, що сходилися під гострим кутом, випинаючись наперед до німецьких позицій. З редуту можна було боронити лінії шанців од ворожих наступів, бо поле спереду та з боків було відкрите для кулеметного та рушничного обстрілу. Вороже командування добре розуміло вагу редуту в справі оборони і тому вся артилерія добре пристрілялась до цієї круглої земляної фортеці з глибокими бліндажованими сховищами.

Не одну тисячу столітніх сосен зрубано і закопано в землю, щоб захистити людське життя од потоків заліза й оліва. Але це не дуже допомагало. Що-дня були забиті, знівечені та засипані землею у, здавалося-б, безпечних сховищах.

Увечері телефонний звязок з батареєю було налагоджено. Лубенський, примоцювавши свою трубку на попередньому виступі редуту, прийшов до землянки, де Семен і Чайка сьорбали з котьолків каламутний чай.

Чайка повідав батарейні новини, що почув по телефону. Привезли теплі сорочки та валянки, завтра пшоняну кашу варитимуть на батареї, бо сочовиці немає...

Десь далеко на правому фланзі строчив кулемет і захлинався невимовною люттю, а зимова темрява з туманом по вінці наповнила чорну миску редуту і приглушила згуки.

Чайка думав про свою помсту, про те, що капітан Постоєв сидить зараз у теплій халупі, переконаний, що Чайка з редуту не повернеться. Лють закипала у Чайки і, щоб заглушити її, він розмовляв з товаришами про звичайні буденні речі.

 — Ну, Семене, що там твоя Параска пише?

 — Та все про злидні... Корова подохла, а коня забрала комісія. Десь тепер і мій Чалий воює...

 — Треба воювати. Сказав Лубенський і з почуттям справленого обов'язку замовк.

 — Так...Червоний Шлях ч. 5.