Сторінка:Червоний шлях №5 (26) (1925).djvu/17

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


К. БУРОВІЙ

ХАМИ


РЕВОЛЮЦІЙНО ТРИЛОГІЯ
І
П‘ЯТИЙ РІК

Свою слободську симфонію присвячую Клавдії Сапоровській

.

УВЕРТЮРА

Мука у мене нерозважна і любовь у мене молода.
І от починаю писати книгу про наших людей.
Про людей з Черепівського яру, що мазницями дражнять.
Обійму лоно землі руками своїми і буду реготати від щастя.
Буду цілувати волів та овець першими поцілунками.
І коли знайду мішок, що в нього зібрано все лихо землі, так понесу його на плечах своїх.
І може впаду.
Але сміх бризне з очей моїх з пригоди найменшої радости.
І крови на віях моїх не побачить ніхто.
Велика буде книга моя та не буде в ній особистого героя, хоч дуже люблю я трьох хлопчиків, що вийшли з села в одчакових свиточках білих і пішли різними шляхами.
Героєм моєї книги будуть люди та степ.
Степ і люди — оце герої мої.
Я зачерпну в жменю грязюки вогкої і намалюю нею картину слобідського життя.
І з першим блиском сонця зійдуть на моїй картині всі радощі зеленого поля.
Буде й руде.
Я люблю все на світі, навіть панського собаку Діка, та він рудий — і руде місце йому, бо я малюю картину на всі фарби життя.
Я не сантиментальний, — і тому не буду писати кров'ю серця свого.
Щоб тепер дошкулити минулим, треба пасма нервів своїх наелектризувати в жабрій дротяний.
Але я ніжний.
Буду цілувати волів та овець першими поцілунками.
І може впаду біля картини своєї...
А на ній — степ і люди.