Сторінка:Чикаленко Євген. Спогади (1861-1907). Частина III (Львів, 1926).djvu/59

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Г. Ротмистров, М. Комар, по инчих містах, він не міг стати на чільне місце.

Коли він побачив, що йому не пощастило привабити нікого з молоді до Радикальної Партії, коли московські ґазети почали виходити без дозволу цензури, а значить і нам можна видавати самочинно українську ґазету, а у Радикальної Партії нема на це грошей, то почав частіше й частіше заговорювати про зєднання обох партій в одну. Я відповідав йому, що я з дорогою душею піду на це, аби не було того роспаду, розєднання, що настали у нас його-ж заходами, але, боюся, що на це не підуть ні Київська, ні Одеська старі Громади, та може й деякі инчі, а тому радив, щоб радикали вернулися назад до Демократичної Партії.

Він виправдував свої заходи коло орґанізації Радикальної Партії тим, що „старі“ громадяне в Демократичній Партії були гальмою, кайданами на ногах, що не давали змоги поступатися наперед.

— Згожуюся з вами, кажу, — що до оцінки старих Громад, але-ж склад обєднаної партії буде такий самий, що й Демократичної, то не варто було й росколювати її; тепер же трудніше буде зєднатися, але треба аґітувати за цю думку, як серед громад Демократ. Партії, так і серед, радикалів.

На тому ми й погодилися.

Я проводив цю думку в нашій Раді, мене гаряче підтримував Лисенко, але казав:

— Чи не можна як небудь видалити Грінченка, командірувати його напр. до Львова для якої небудь праці, бо тут він зробить знов якийсь заколот.

А проф. В. Антонович, тонко усміхаючись, зауважив:

— „Так! Тяжко погодити в одній партії таких „енків“, як Грінченко, Науменко, Стешенко та Тимченко!“ — натякаючи на те, що вони один одного бачити не могли.

Але врешті Рада одноголосно висловилася за зєднання і постановила аґітувати за це по провінціяльних громадах, щоб делєґати поприїздили на наступний зїзд уже з готовим рішенням.