Найбільше з нас Стешенко доводив, що ніякого роспаду плятформа чи програма не зробить, а тільки вилучить з орґанізації крайні праві елєменти і це буде тільки на користь їй, бо тим привабиться більше свіжих молодих елєментів. Решта Ради стояла за внесенням в програму тільки політичних моментів, бо теж боялася, що соціяльно-економічні внесуть в орґанізацію боротьбу членів між собою, яка може скінчитися розвалом всієї орґанізації. Але Стешенко уперто стояв на своєму, хоч в дійсности він був швидче так званий „катедер соціяліст“, ніж соціял-демократ в тому розумінню, в якому була тоді загально російська соціял-демократична партія. Науменко та Беренштам гаряче доводили, що взагалі ніякої плятформи чи програми нам не потрібно, але більшість рішила, що треба виробити проєкт плятформи, але без соціял-економічних моментів. Дискусії й дебати над плятформою внесли великі загострення між членів Ради і взагалі серед українського громадянства. Щоб як небудь обєднати людей, задумав я з д-ром Модестом Левицьким подати прохання до Міністерства Внутрішніх Справ, щоб дозволили нам видавати тижневик „Селянин“, гадаючи, що коло першої української ґазети обєднаються всі українські елєменти ріжних політичних напрямків. Але заходи наші зосталися марними; тоді-ж таки я через студентів М. Порша, чи Ол. Скорописа передав партії Р. У. П. здається тисячу карбованців на видання української ґазети за кордоном. Досадував я потім на Р. У. П-івців, бо вони свою ґазетку теж назвали „Селянином“, що дало привід людям говорити: „Не дозволили Чикаленкові видавати „Селянина“ тут, то він видає його за кордоном“.
Але вернуся до відносин між членами Ради.
Грінченко був, як вже казав, дуже милий в приватному життю, дуже приємний собесідник на неофіціяльній частині наших зборів, а коли всі сходилися і голова, господар хати відкривав засідання Ради, то Грінченко моментально змінявся — насуплював брови, робився якимсь офіціяльним урядовцем, що вимагав від кожного виразного формуло-