ликорус, так само великоруську мову (інакше — російську) погано розуміє малорус. Відомий історик-слов'янофіл Мих. Поґодін, хоч як він бажав обрусити Україну, щиро признавався, що малоруське та великоруське наріччя одрізняються одно од одного більше, ніж од инших слов'янських наріччів, ба навіть вірити не хтів, щоб вони належали „до одного роду“[1]. А коли так, то вкраїнська мова досягне всіх потрібних їй прав, незалежно од того, чи схоче хтось заринаючи в історичні глибини IX віку, звати українську (як і російську і білоруську) мову „нарѣчіемъ“ умерлого „общерусскаго языка“ чи, базуючись на сучасному фактичному становищі, визнаватиме її за „самостоятельный язык“. Покликатися для політичних заборон або привілегій на сивоволосу старовину IX в. — це ж виходить покликатися на „загублену грамоту“ або гратися словами, а не заглядати в суто-життєву, реальну істоту справи.
- ↑ „Малороссійское и великороссійское нарѣчіе великіе филологи Добровскій и Шафарикъ причисляютъ къ одному роду, но я осмѣливаюсь думать, что они разнятся между собою болѣе, чѣмъ между другими“. Див. М. Погодинъ, Изслѣдованія, т. II, Москва, 1846, стор. 390.
