Сьвідомо, що первий город положен Запорожцями на Днїпрі з кінця XIV. віка: Черкаск на Дону в тім-же столїтю… Донськії козаки, будучи близче Кавказа, появились, подобно Заднїпрським козакам, з людей утеклих, напасних, чясто разом з ними займали ся одним орудованьом. Не дурно також і в письмах чясто козак зовет-ся Черкас. Догадка про те моя не слабостоянна.
Русини віддалялися в низові сторони Днїпровії, одні увійти ляцьких натисків, родительської власти, кари довгів, а другії надїялись лучшої долї, свободи. Сражаючи ся зо своїми сосїдами-Татарами, що чясто по їх слободу сягали, і хоронячи оную, навикли побіджати.
Зо всїх сторон стїкали ся ко ним товариши: Россіяне, Русини, Поляки, Молдавляне, Волохи, Волгари, не що би й Татари. Они всїх до себе приймали, не браковали, з тим однакож услівйом, щоби приходящії к ним ісповідовали віру греческую.
Тоті переселенцї роздїлили ся на дві частицї: на женатих і на неженатих: женатії села поклали в далечинї від Сїчи межи Днїпром та Бугом: неженаті осїли на Хортицькім острові в укріпленнім містї, котре Сїчею звали, а которе переміняли, коли нужда тому являла ся. Таким сьвітом составила ся сама собою помежная сторожа, хісновитая Польщі, страшная невірним.
А взрівши народи, вийшов на гору; а коли сїв, приступили до него ученики єго, і отворив уста свої, научав їх і мовив: „Блаженні убогії духом, бо тих єсть царство небесноє. Блаженні плачущії, бо тії потїшат ся. Блаженні смирнії, бо тії посядут землю. Блаженні голоднії [і] жаднії правди, бо тії наситят ся. Блаженні милостивії, бо тії помилувані будут. Блаженні чистії серцем, бо тії Бога узрят. Блаженні миротворці, бо тії синами божими назвут ся. Блаженні вигнані задля правди, бо їх єсть царство небесноє. Блаженні, коли з вас станут гнущати ся і виганяти і всї злії слова на вас говорити, неправду рекущи задля мене. Радуйте ся і веселїт ся, бо заплата ваша велика на небесах; бо так вигнали і пророки, що були перед вами. Ви-сьте сілью землї; коли сіль
