своїх підданців він триматиме в „злиденній блідості“ в „рабському страху“ (дія II, сцена 2).
А Шпігельберг прагне стати главарем групи студентів, щоб їх молоде горіння використати для своєї брудної мети. Він себе вважає за генія, а інших всіх людей за „рабів і низький скот“.
І Франц, і Шпігельберг переконані у всесильній ролі грошей; щоб мати їх, вони йдуть на злочин; обидва вони насильники: Франц намагається згвалтувати Амалію. Шпігельберг нахваляється своїм бешкетуванням у жіночому монастирі.
Злочини Франца і його огидне ставлення до людей та життя Шіллер пояснює філософією Франца (отже і Франц — типовий шіллерівський „рупор духа“), а філософія ця механістично-матеріалістська; недарма повторює Франц думки французького механіста-матеріаліста Ляметрі: „філософи й медики показують нам, як настрої душі збігаються з рухом механізму. Болі від подагри супроводяться порушенням механічних вібрацій“ (дія II, сцена 1).
Більш того: Франц — атеіст: „я часто приказував за бокалом бургундського: нема бога“, — каже він.
За думкою Шіллера (і тут наявно почувається вплив бюргерського консерватизму на Шіллера) ці погляди Франца й обумовлюють його злочини. Життя для нього — шлях до тиранії, на якому все дозволено, бо карати нема кому.
Атеізмові Франца цілком відповідає атеізм Шпігельберга, що руйнує монастирі й вигукує богозневажливі тиради.
Франц уявляє себе саме як тирана-поміщика, зем-
