розгортається своєрідна боротьба двох стихій виразів і образів: вирази й образність, запозичені з античної літератури та історіографії, і вирази й образність, запозичені з біблії.
Цезар, Брут, Марій, Спарта, Рим — ці героїчні уявлення античності сприймаються Карлом Моором — і, очевидно, автором — саме в бюргерсько-демократичному захопленні цим невірно-зрозумілим республіканізмом античної формації; вони тут так же репрезентують мрію про ідеальну республіку, як репрезентували ту ж мрію в «Суспільному договорі» Руссо, як репрезентували її пізніше в роки Конвенту; а суворий біблійський «глагол», потворні і незграбні уявлення з біблійської символіки — це голос протестантського філістера, тягар обмеженості й стриманості, який гнітив думку німецького бюргерства у XVIII столітті.
У цій своєрідній боротьбі двох художніх світоглядів символізується вся соціальна трагедія молодого Шіллера.
Дивлячись на виставу «Розбійників» або читаючи цей твір, ми мусимо завжди пам'ятати: в ньому молодий двадцятидвохрічний письменник зумів змалювати постаті, які увійшли в число тих героїв світової літератури, що переживають сторіччя, як символ певного соціального явища.
Гостро, сміливо й по-новому змогла розкрити у цій драмі молода людина, що жила у бурхливі роки кінця XVIII ст., протест свого покоління, його мрії про життя, сповнене соціальною діяльністю.
