У Данцігу „Розбійників“ заборонили, як „антиморальний твір, що ображає почуття скромності“. У Відні цензура не дозволила ставити вже підготовлений спектакль за „зухвалі думки“; вистави у Мангеймі (1782 р.), Берліні (1783 р.) та у Ваймарі викликали хвилю гостро взаємнопротилежних висловів: коли аристократична частина публіки обурювалась і мовою, і героями драми, то студентство у Ваймарі привітало її хоровим співом бунтарської пісні розбійників з 5 сц. IV дії. А коли ми глянемо на обкладинку другого (першого повного) видання „Розбійників“, випущеного коштом автора 1782 р., то на ній знайдемо лева, який грізно б'є лапою по землі, а під цим символічним звіром — недвозначний підпис: „Проти тиранів“.
Отже, молодий військовий лікар Фрідріх Шіллер — „медикус без портупеї при гренадерському Ожьє полку“ — починав свій творчий шлях, як письменник з виразною соціальною тенденцією.
„Проти тиранів“ — це був девіз, з яким вступав у літературу молодий (нар. 1759 р.) письменник.
Девіз цей виник не випадково. Система, яка плодила і живила та обороняла тиранів — німецький абсолютизм, — переслідувала й калічила Шіллера з його дитинства і до його передчасної смерті (1803 р.): це її рабська обмеженість, її тиск спрямували талант Шіллера в те річище, в яке він повернув через кілька років після написання „Розбійників“.
