що, сли дальше таке буде,
то Микита паразит
цїле село заразить —
всї зійшли ся на пораду,
щоб з тим дїлом щось зробити
і Микитї за сю зраду
чимось конче заплатити.
Жінка Хруня, Катерина,
не поможе, шкода й муки;
не помогла вже „урина” —
то поможуть певно буки.
Раз гнидяне йшли із міста
— а було їх коло двіста —
й говорячи про Микиту,
що все палку мав залиту —
ненадійно на дорозї,
наче свинку у барлозї,
здибали Микиту Хруня,
гнидївського калакуня.
„Гейже, хлопи! — хтось там крикнув, —
Хрунь і нинї мабуть ликнув!
Треб'му дати закусити
й на своє „перехрестити!..”
Не прегомонїв ще крик,
