свиньсьтва, бруду, много калу
і змішавши все помалу —
геть на вигін потаскали,
коло самої дзвінницї,
де баби і молодицї,
хлопи й дїти на них ждали.
Йшли в парадї здовж селом;
по боках сїм пар з мітлами,
з заду десять з вужівками,
а найстариший — з помелом:
сей процесию провадив
і „торжество” цїле зладив.
Хрунь Микита вийшов з церкви
й троха бідний зажурив ся,
коли на все подивив ся;
почервонїв теж і, видко,
хтїв до дому чмихнуть швидко,
та біда лиш що не дали!…
Зараз цебрик притаскали
і — Микиту в нїм скупали,
просто пхаючи чолом.
А найстарший помелом —
лиш у цебрику мачає
і ним Хруня окладає:
і по носі, по очах,
