Сторінка:Шпитко Осип - Хруніяда. Балляда про Микиту Хруня як він жив і загинув (1913).djvu/19

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 15 —


Бачив добре, що всї люди
утїкали, мов від Юди…
всї втїкали, всї плювали
і з далека обминали:
і жонаті, парібки,
і сусїди й кревняки,
двірський локай, ба й сам пан,
де смачненький пив „шампан” —
хоч дому ся відрікати,
та сьвітами геть втїкати!…
                               
 Та не довго Хрунь смутив ся,
бо небаром раз рішив ся
людям штуку показати
і мук пасмо перетяти.
Гнаний грижею, в журбі
повісив ся на вербі…
Верба гнулась до яра —
панські-ж свинки із двора
що дня в вечер прибігали
і Микитї гріб копали

 В рік по тім усї читали
на тій вербі, на корі,
що Хруневи написали
гнидівськії школярі: