А Микитї особливо
пахло паньске вино й пиво…
Як зачув де довгим носом
ковбасу а ще із сосом,
шнапса, або дим з циґара —
то летївби був „псявяра”
на край сьвіта аж до пекла,
мов собака тая встекла!
Хоч сьміяли ся гнидяне,
дорікали громадяне,
хоч сьмішили, хоч і кпили,
хоч часом і в хавку били —
то дарма все, Хрунь Микита
„твєрдза” була не „здобита”
Раз, зайшовши Хрунь у двір,
а голодний мов той зьвір —
завдяки лиш ласцї пана,
то напив ся і „шампана”…
та з риночки біленької
і, мов те скло, гладенької,
в котрій ширший верх нїж дно —
Се було вже з вин „вино”
і так певно, як чорт чортом,
задихало… ну, абортом!)
Хрунь на штуцї не пізнав ся,
