Кат. Ів. (просто з порога) — Що це ти справді, Оксен Іванович! У нас завжди не так, як у людей: — Горпина Степановна з Колею там, а ви тут. І та циндря десь пропала…
Окс. Ів. (підходить до неї і одводить вбік) — Ну ти-ж сама розумієш, справа серйозна, треба поговорити толком (показує). До ногтя.
Кат. Ів. — Та я розумію… А тільки не гаразд якось воно виходе…
Окс. Ів. — Ну не гаразд! Чому-ж не гаразд? Треба-ж узнать все: — як і що й до чого. Прийнять треба. Поговорить.
Кат. Ів. — Та поговорить же… (Підозріло оглядає Софію Єлпідіфоровну, Оксена Івановича і все) — Ох, і день господь послав!.. (Виходить. Тим часом П'єр розставив усе на маленькому столику біля Софії Єлпідіфоровни. Радіє. Хоче залицятися до неї. Вона тримається холодно. П'єр губиться, але надії не тратить. Умощується, тримаючи свою шклянку в руці).
Окс. Ів. (повертається, здивовано дивиться на П'єра і на його шклянку) — А ти?..
П'єр — І я.
Окс. Ів. — Випить хочеш?
П'єр — Ні.
Окс. Ів. (ніби не чуючи) — Ну, випий швидче та йди! А то скандал… (Наливає шклянки. Софія Єлпідіфоровна бере свою, він — свою, П'єр не бере. До П'єра) Ну?! (Той ображено дивиться на них підводиться і, притуливши пальця до уст, повагом виходить. Оксен Іванович йому вслід) — От чудак!
