Сторінка:Шухевич С. Гіркий то сміх (1930).djvu/106

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
 
ВІДПУСТКА
I

Вже була пізна осінь. В дійсності вже зачалася зима. Земля замерзла на доброго чверть метра, а сніг застелив її білою скатертю.

Старшини з полку їхали на відпустки. В кишенях на грудях мали документи подорожі. На них урядове потвердження лікаря, що кожний з них піддавався операції відвушивлення. Були позагортані в легенькі, майже прозорі військові плащі. І хоч був доволі кріпкий мороз, не мерзли. Їх гріла радість, що небавом побачуть рідню і рідну хату.

Ці, що їхали до Східної Галичини, мали ще інші причини аби радуватися. Всі інші зпоміж них, ті що були із західних країв, їздили постійно що шість місяців домів. А рідні сторони перших були під окупацією ворожої армії. Вони до тепер не могли туди дістатися. Тепер перший раз від пятнадцяти місяців війни їхали, аби побувати через два тижні дома.

Ще мали одну причину не так радуватися, як цікавитися. Судьба і відбиття Львова та взагалі Східної Галичини всіх дуже цікавила. Кожний з них хотів як найшвидше, хотів бути першим на місці, аби все побачити власними очима, аби про все наслухатися власними ухами, а потім вернути і як перший оповідати про те, як заховувалися окупаційні російські війська, як виглядає Львів, який образ представляє рідний край. На ті відомості чекали в закопах ті товариші, яким ще не судилося поїхати домів, чекала більша частина вояцтва.