частого дроту. І так з одної сторони траверзи були австрійські, а з другої сторони італійські вояки. Їх ділила траверза з глини, широка найбільше на півтретя метра.
Взаїмна ситуація була просто страшна. Днем і ніччю перекидували вояки обох армій одні до одних через ту „страшну“ траверзу ручні ґранати. Коли хто вже мусів вийти з каверни, або коли когось який наказ приневолював іти до неї, цей підкрадався тихцем до попередної траверзи, там ставав, набирав віддиху і відваги і потім бігом таким скорим, на який тільки міг здобутися, біг до входу каверни. Ворог за „страшною“ траверзою чув відгомін подертих австрійських черевиків, що скоро клапали по дні закопу і посилав через траверзу ручну ґранату. Але австрійський вояк біг так скоро, що вже давно був в каверні, коли нарешті італійська ґраната вибухала і не робила йому ніякої шкоди.
Напроти входу до каверни була після приписів викопана лятрина. Це є вояцький кльозет, що складається з довгої і вузької ями, поздовж котрої, над нею, перекинений здоровий дручок чи там бальок, аби вояки могли собі певно і безпечно на ньому сідати.
Італійці підслухували за траверзою, коли австрійський вояк був на тім вояцькім кльозеті. Не тяжко було підслухати. На фронті прохарчовувано вояків дуже лихо. Тамошнє населення закопувало по ямах порізані на кусники цукрові буряки. Там вони киснули і квасилися на корм для рогатої і нерогатої худоби. Тепер інтенданти обрабували корови і свині з того корму і дали його своїм воякам. Не дивниця, що по окопах майже все військо хорувало на бігунку і не дивниця, що італійські вояки ізза траверзи добре чули, коли австрійський вояк під траверзою з другої сторони пішов на лятрину. Вона на російськім фронті була місцем розважувань, роздумувань і товариських розмов, була своєрідним касином вояків, яких спільна доля зігнала до одної і тої самої частини і на ту саму лятрину.
