Сторінка:Шухевич С. Гіркий то сміх (1930).djvu/77

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

що до всіх. А Жабик вже навіть, здається, має обіцяного військового хреста заслуги на ленті медалі хоробрости.

Борович хотів зробити увагу, що в дійсности, як виходить з актів справи, на річі нічого нема, але в час пригадав собі, що те, що вичитав з актів, це строга урядова тайна і сказав тільки:

— Що вони хочуть від мене? Я маю бути переводчиком до російської мови, а по російськи і слова не втну. Що мені робити?

— Переводити відповів Герман. — Це тільки проста формальність. Засуджуючий присуд вже так якби був виданий. Ти не знаєш тутешніх відносин. Ти хочеш довго розправлятися. Того тут нема. Надь так хоче і так має бути — сказав Герман і іронічно усміхнувся.

— Зрештою потребує шибениці для відстрашення — додав по хвилині.

Приятелі казали подати собі флящину вина. За нею пішла друга і третя. До них поприсідалися інші знайомі старшини і товариство бавилося до пізна в ночі.

II

Розправа почалася точно. Предсідником був полковник від гузарів, мадяр. Розправу вів сотник-суддя, румун. Зрештою суд складався з самих мадярів, румунів і німців. Ні один з них не розумів жадної словянської мови.

Привели трьох підсудних. Всі вони — це селяни з найблищої околиці. Були немиті, нечесані, з сіном у волоссю, в забрудженім біллю і одязі. Як звичайно, арештанти при армії в полю. Пощо їм якоїсь вигоди на тих пару годин життя. Всі вони були заголюкані. Непритомними очима водили по суддях і по невеличкій салі.

Підсудним проголошено акт обвинувачення. Борович передав все це якоюсь мішаниною польської