Ця сторінка вичитана
Лейстер (опановує себе)
Тебе узрівши!
Принадна ти, як ще ніколи досі.Твоя краса засліплює мене…
— Ax!
Єлізавета
Чом зітхаєте?
Лейстер
Підстав не маю
Мене проймає невимовний біль,
Бо знаю, що́ гублю.
Єлізавета
А саме, що?
Лейстер
Тебе гублю, твоє кохане серце!Вже незабаром у руках юнацьких
Палкого мужа щастя ти відчуєш,
Він запанує сам в душі твоїй.
Він — крові королівської, я ж — ні;
Але нема, нема в цілому світі
Людини, що молилась би тобі
Покірливіше, пристрасніш од мене.
Анжуйський герцог ще тебе не бачив,
Він тільки блиск твоєї слави любить,
