Ця сторінка вичитана
Мортімер
(мов божевільний, погляд у нього дикий)
Життя —
Нехай у Тайберн[1] тягнуть і кліщами
Залізними нехай мене шматують…
(Кидається до неї, розкривши обійми.)
Лише тебе, кохану, обійняти…
Марія (відступаючи)
Назад, безумні ви!
Мортімер
На персах цих,
Марія
Благаю, сер! Пустіть мене в кімнату!
Мортімер
Ні, божевільний той, якому небоПодарувало щастя це, а він
Не вдержить у міцних обіймах щастя.
Спасу тебе, хоча б усім пропасти,
Спасу тебе, бо хочу так, але
Клянусь, тебе своєю назову я!
- ↑ Тайберн — місцевість біля Лондона, де відбувались прилюдні страти.
