І страх, жахний супутник тиранії,
Здригаючись, перед тобою піде,
І вулиці, де йтимеш ти, спустошить.
Зробила ти найгірше, найстрашніше.
Чия ще може голова триматись,
Коли священна впала голова!
Спасли, кинджал убивці відвернули
Від мене… Чом його спинили ви?
Тоді скінчилась би вся боротьба
І, чиста від підозри та провини,
Лежала б я в могилі мирній! Справді,
Втомилась я від влади та життя!
Одна з нас, королев, повинна впасти;
Щоб другій жити. Виходу нема
Тут іншого — так чом же не мені
Звільнити путь? Народ обрати може,
Йому його величність повертаю.
Я богом свідчусь — не для себе я
Жила, а для добра свого народу.
Коли він від улесливої Стюарт —
Вона ж молодша — більше щастя жде, —
Я залюбки зійду з цього престолу,
До Вудстока повернусь, де самотньо
Минала скромна молодість моя,
Де, від земної суєти далека,
В собі самій знаходила величчя…
