Ця сторінка вичитана
І знов мене тяжка непевність мучить.
Сувора пильність ваших шпигунів
Одрізала мене від світу, вісті
Не долітають крізь тюремні мури,
В руках у ворогів моя судьба.
Уже минув нестерпно-довгий місяць,
Відколи раптом сорок комісарів[1]
У замку цім напали враз на мене,
І з непристойним поспіхом вони,
Мені не давши оборонця навіть,
Нечуваний улаштували суд.
На ряд заплутаних обвинувачень
Збентеженій, розгубленій мені
Напам'ять довелось відповідати…
Мов привиди, вони прийшли та зникли.
І всі тепер мовчать. Дарма силкуюсь
У вашім погляді я прочитати:
Моя невинність і старання друзів,
Чи злоба ворогів перемогла?
Так більше не мовчіть… Скажіть мені —
На що надіятись? Чого боятись?
Полет
(по короткій паузі)
Зведіть усі рахунки ваші з небом.
Марія
Я сподіваюсь на небесну милість…І правди жду я від земного суду.
- ↑ Марію судила комісія з сорока лордів-перів і шести суддів.
