Ця сторінка вичитана
І, сяючи, стоїть він у темниці, —
Отак зійшов до мене вісник неба,
Коли вже зрадив рятівник земний.
— Ви, мій слуга колись, тепер — слуга
Всевишнього, його уста святі!
Як ви схилялися передо мною,
(Стає навколішки.)
Мельвіль (хрестить її)
В ім'я
Маріє, королево! Зазирнула
В своє ти серце і клянешся ти
Казати правду перед богом правди?
Марія
Йому й тобі відкрила серце я.
Мельвіль
Скажи, які гріхи в твоїм сумлінні,Відколи ти востаннє сповідалась?
Марія
Мені сповняла серце заздра злоба,В душі думки про помсту вирували.
Прощення, грішна, я ждала від бога,
Суперниці простити не могла.
