Сторінка:Шіллер Ф. Марія Стюарт (1941).djvu/234

Погрозами примусив я його…
О боже, що́ мені відкрилось там!
Скуйовджений, неначе божевільний,
Мов фуріями мучений, лежав
Шотландець Керл на ліжку… Ледве грішник
Пізнав мене, як він до ніг моїх
Упав і, кричучи, мої коліна
Він охопив; у розпачі, мов черв,
Плазуючи, благав сказати, доля
Яка його спіткала королеву;
Бо чутка, що на смерть засуджено її,
Долинула до Тауера страшного.
Коли підтвердив я, що правда це,
Довів, що саме зізнання його
Ведуть її до смерті, — він схопився,
Товариша свого на землю кинув
І з люттю божевільною почав
Його душити. Ледве врятували
Нещасного від рук його страшних.
Тоді на себе лють він обернув,
Бив кулаками в груди, проклинав
Себе й товариша на муки пекла.
Брехливо свідчив він, листи злощасні
До Бебінгтона — то не ті листи,
Вони фальшиві, він писав слова
Не ті, що диктувала королева;
Негідник Нау спокусив його.
А потім, до вікна підбігши, вибив
Його, мов навіжений, і гукав,