Не було також і змови Мортімера.
Вигаданий і роман Марії з Лейстером.
Список усіх цих вигадок і невідповідностей можна продовжувати без кінця. І ми побачимо, що не відповідає історичним документам майже все те, що становить основу драматургічного розвитку п'єси, без чого не існувала б трагедія „Марія Стюарт“.
Можливо, Шіллер просто не знав справжнього історичного ходу подій, не був ознайомлений з джерелами?
Ні, це не так.
Поет довго й грунтовно вивчав зображувану ним добу. Отже, він відступав від історії цілком свідомо, ставлячи собі певну художню мету.
Свій погляд на відміну правди поетичної від документальної історичної точності Шіллер виразно сформулював ще за вісім років до завершення „Марії Стюарт“. Дозволимо собі навести досить довгу цитату з його статті „Про трагічне мистецтво“, опублікованої в 1792 році:
„…Трагедія є поетичне зображення дії, гідної співжалю, і тому її можна протиставляти історичному зображенню. Вона була б історичним твором, якби ставила собі історичну мету, якби її завданням було розповісти про те, що відбулось у минулому і як саме воно відбулось. У такому разі їй довелось би суворо дотримуватись історичної точності (Richtigkeit), бо лише вірним зображенням того, що справді відбулось, вона могла б виконати своє призначення. Але трагедія має поетичну мету, тобто вона виставляє дію для того, щоб зворушити і зворушенням (Rührung) дати насолоду. Отже, якщо вона оброблює даний матеріал відповідно до цієї своєї мети, то вона, очевидно, вільна в способі зображення; вона не тільки може — вона зобов'язана підкорити історичну правду законам поетичного мистецтва й обробляти матеріал відповідно до своїх потреб. Але оскільки вона може досягти своєї мети — зворушення — лише за умови якнайповнішої згоди з законами природи, то вона,
