Паломниками до держави неба.
З потоком віруючих я полинув,
Здіймалася, і розкіш Колізея
Побачив я; високий творчий дух
У свій чудовий світ мене замкнув!
Мені була незнана міць мистецтва;
Та церква, що мене плекала, ду́мки
І о́бразу ненавидить принади,
Шанує тільки слово безтілесне.
Що́ я відчув, коли зайшов до церкви,
Коли почув я музику небес
І рясно, щедро, о́брази святі
Полинули зі стелі та зі стін!
Коли краса й величчя божества
Причарували всі мої думки,
І навіч я божественне побачив —
І благовіст, і господа різдво,
І матір божу, і святую трійцю,
І світлом осяйне преображення!
Коли сам папа у своїй пишноті
Обідню правив, люд благословляв!
О, зло́та блиск і дороге каміння —
Царів земних прикраса — то пусте!
Лише на нім — ознаки божества.
Оселя справжня неба — дім його,
Бо в ньому все — не від земного світу.
