Ця сторінка вичитана
Єлізавета
Нi, жінка не слаба. Є сильні душіУ статі цій… В присутності моїй
Мовчати треба про жіночу слабість.
Толбот
Тобі недоля школою була.Тобі не посміхалося життя,
Перед собою бачила не трон,
А лиш могилу біля ніг своїх,
Вудсток і темний Тауер — там навчав
Державний батько нашої країни[1]
Тебе в журбі обов'язків твоїх.
Там не шукав тебе улесник. Рано
Твій дух навчився думкою міцніти,
Не підкорятись марній суєті
І цінувати справжній скарб життя…
Нещасну бог не боронив. Ізмалку
До Франції відвезено її.
І там, серед веселощів безкрайніх,
При тім дворі, де легковажні втіхи,
Не чула правди голосу вона.
Гріховне сяйво очі їй сліпило
І течія пороку затягла.
Даровано було їй вроду пишну,
Усіх жінок затьмарила вона
Своїм обличчям та високим родом…
- ↑ Під час царювання Марії Католицької Єлізавета була ув'язнена спочатку в Тауері, потім — у Вудстоку і, нарешті, в Гетфільді. „Державний батько нашої країни“ — так Толбот називає бога.
