Згадайте — сидимо в поважній раді.
О, то, либонь, принади надзвичайні,
Що і старого розпалили так.
Мілорде Лейстер! Мовчите? Язик вам
Скувало те, що надихає графа?
Що слух тобі страхіттями лякають.
Казки́, які на лондонських завулках
Жахають суєвірну чернь, сюди
Здіймаються, в твою державну раду,
І мудреці про них серйозно кажуть.
Мене здивовання проймає, справді,
Як безземельна королева ця,
Що не змогла маленький свій престол
Оборонити, всім васалам посміх
Своїм, вигнанка з власної країни,
Ув'язнена, тебе лякає раптом!
Що́, боже ж мій, у ній тобі страшне?
Що трону домагається? Що Гізи
Тебе не визнають за королеву?
Чи здатні Гізи відібрати силу
У прав, які тобі дає твій рід,
Які парламент за тобою ствердив?
Хіба в своєму заповіті Генріх
Їй мовчки не відмовив? І хіба
