му злочинець, як що йому розходилося тільки о нищення бюсту, не розбив його в домі або перед ним.
— Мабуть, заскочений тим другим чоловіком не знав, що й робити.
— Так, можливо. Однак звертаю вашу увагу на місце, де саме розбито бюст.
Лєстрад поглянув на мого приятеля.
— Дім той порожній; він знав, що тут йому ніхто не перешкодить.
— Се так, але при тій же вулиці є ще один порожній дім, коло якого він мусів переходити, заки прийшов сюди.
Чому не розбив бюсту в тім городі? Бо чим дальше відходив, тим небезпека, що його хтось зобачить, збільшувалася.
— Тут кінець мого сприту — сказав Лєстрад.
Хольмс показав на вуличну ліхтарню над нами.
— Тут міг бачити, а там — ні. Се і було причиною.
— Се слушна увага — сказав Лєстрад. — Тепер пригадую собі, що і бюст доктора Бернікоута було потовчено близько лямпи. Але який же висновок ви робите, пане Хольмсе!
— Не треба про се забувати — треба се завше мати на увазі. Може в дальшому перебігу справи ми змушені будемо звернути на се пильну увагу.
