в Чісвіку. Без сумніву ми мали зловити злочинця на гарячім учинку; я тільки подивляв мудрість мого приятеля, що навмисне пустив до вечірніх газет неправдиву чутку, щоб злочинець міг й далі спокійно заниматися своїм ремеслом. Тому то я й не був здивований, коли Хольмс порадив мені взяти із собою револьвер. Сам же він взяв пістолєт.
О 11-тій годині вночі приїхав за нами фіякер. Скоро дісталися ми до мосту через Темзу, де візник стримав коней. Звідти йшли ми ще трохи пішки й вийшли на вулицю з малими домиками і гарними городами. При вході до одного з них був напис: віля Лябурнум. Мешканці видно вже спали, бо скрізь було темно, тільки через маленьке віконце над брамою світло падало на стежку. Густий деревляний паркан що відділював город від вулиці, кидав чорну тінь до середини подвірря.
Тут ми сховались.
— Боюсь, що прийдеться довго чекати — прошепотів Хольмс. — Добре, що нема дощу. Думаю, що для скорочення часу навіть курити не можна, щоб не виявити себе. За те маємо найкращі вигляди, що труд наш винагородиться.
Не прийшлося нам так довго чекати, як припускав Хольмс. В короткім часі, хоч не чути було ніякого шелесту, несподівано відчинилася
