Хольмс залишивши нам нашого полоненого, схилився і дуже пильно розглядував черепки білого предмету, що його злодій вкрав та потовк. Був се такий самий бюст Наполєона, який ми бачили рано, і так само побито його на кавалки. Хольмс кождий кавалок підносив до світла, але ні один з них нічим не ріжнився від других.
Не встиг Хольмс скінчити свої досліди, як показалося нове світло і зараз хтось відчинив браму. Був се власник того дому, веселий, здоровий чоловік в одному біллі.
— Пан Броун? — спитав Хольмс.
— Я самий, мій пане, а ви певно Шерльок Хольмс? Ваш лист я отримав і зробив все, як ви писали. Позамикав усі двері та спокійно чекав, що буде далі. Тішуся, що ви злапали сього птаха. Чи не мігби я вас просити вступити до мене і трохи покріпитися?
Однак Лєстрад бажав, як наскорше замкнути свого полоненого. Через те ми довго й не затримувались тут.
За кілька хвиль надїхав наш фіякер і ми разом вернули до Льондону. Злочинець сидів мовчки, вдивляючись в нас страшним поглядом, а коли припадково моя рука опинилась близько його зубів, схопив її, як дикий звір. При трусі його не знайдено нічого, крім кількох монет та ножа, подібного до штилєту; на ножі було видно трохи свіжої крови.
