сам, як працював у Гольдера. Хольмс прислухався до тих подробиць, які в більшости були нам відомі, але я, знаючи свойого приятеля дуже добре, бачив, що думки його далеко. Видно було, що що він нетерпеливиться і очікує. Нарешті хтось задзвонив. Хольмс зірвався з крісла, очі йому заблищали. Ми почули кроки і до нас увійшов якийсь старий пан із сивою бородою. В руках у нього була стара подорожна торба, яку він обережно поставив на стіл.
— Чи я застаю пана Шерльока Хольмса?
Приятель мій з усмішкою поклонився й сказав:
— Чи маю приємність бачити пана Зандерфорда?
— Так, мій пане, на жаль, я трохи запізнився, бо не було доброго получення потягів. Ви мені писали про бюст, який є в мене.
— Так.
— Маю ваш лист при собі. Ви пишете, що купилиб бюст Наполєона, роботи Девіна і заплатилиби мені 10 фунтів стерлінгів. Чи так?
— Так.
— Ваш лист трохи мене здивував. Я не розумію звідки ви знаєте, що я маю той бюст.
— Очевидно, що се мусіло здивувати вас. Однак поясню, що се дуже просто. Пан Гердінґ, власник фірми братів Гердінґ, сказав мені, що то ви купили останній бюст певного моделю і подав мені вашу адресу.