Тут, як і всюди в працї д. С., полишені на боцї дипльоматичні події; хто хотївби мати їх рівнобіжний перегляд, того відсилаємо до доброї книжки Debidour, Histoire diplomatique de l' Europe (1814–78) 1891, у двох томах. І сей бік державної істориї не був без впливів на внутрішнє житє, що по части показано в сїй розвідцї.
1) Тут недокладність; нїмецький, чи там римський цїсар Франц II, прийняв титул цїсаря Австриї як Франц І ще 1804 р. зараз після коронациї Наполєона; та аж у 1806 р., після утворення рейнського союза, зложив формально давнїйший свій цїсарський титул. При оголошенню нового титула назви й права окремих країв задержували ся на дальше.
2) В сїм помішано полїтичний характер краю з національним. Галичина була первістно полїтично польською, національно-ж польсько-руською; Буковини полїтично молдавською, національно-ж русько-ромунською.
3) Погляд на всякі народности, головно словянські, слаба сторона д. Сеньобо́; повно тут недокладностей і похибок. В ориґіналї читаємо: La Bukovine avait une population roumaine. Автору не відомо не лише, що Русинів на Буковинї більше ніж Румунів, але й що там є ще иньші три народностн. Ми зважили ся доповнити тут текст перекладу.
4) Така сама про Угорщину недокладність. Попереду зазначити треба, що Німцї жиють більш-менш громадно те-ж на північнім заходї, де повстали звістні спижські нїмецькі міста. — Про Русинів тут знов не згадано, хоч вони заселяють значний простір північної Угорщини збитою масою від дуже давніх часів. —
