шується що року. Коли справа освіти народу є всюди справою великої ваги, то в такій демократичній державі, як Швеція, вона стоїть на першім місці.
У багатьох країнах (на нашій Україні особливо) не в кожнім селі ви знайдете навіть початкову школу, а в Швеції вже давно істнують для селян так звані „університети“. В тих університетах прості селяне здобувають широку освіту і такі знання, про які нашим землякам ще й не снилося. От-що розказує про ті селянські університети, про порядки і науку в них, наша землячка, покійна Софія Ковалевська, що була професором у стокгольмськім університеті. Давно зацікавилась вона тими науковими закладами й, щоб близче придивитись до них, поїхала, користуючись великодніми вакаціями, таким „посольським поїздом“ в одну шведську місцевість, де є університет для селян, директор якого був її знайомий.
— Після п'яти годин в вагоні — розказує С. Ковалевська — я злізла на станції Саля, де ждала підвода, прислана по мене з школи. Дальшу подорож треба було зробити вже на возі.
У Швеції взагалі дороги дуже добрі, але весною, через глинястий ґрунт, колеса грузнуть в густім болоті. Навкруги нас звичайний шведський краєвид: невисокий сосновий або ялиновий ліс, де-не-де тільки видко білу, тепер ще зовсім голу, березу, або червоніє вкрита пухкими бруньками верба. Де не-де стремить сірий камінь, обліпляний жовтим мохом і почорнілим листом торішньої папороті. Місцями ліс перерізують невеличкі нивки, коло котрих стоять селянські хатинки, помальовані червоною фарбою.
Сел, таких як наші, в Швеції зовсім немає. Тут селяне осідають окремими хуторами, досить далеко один од одного, і ті червоні хатки, що по-
