сторії розвитку свого народу. Сій то хлопській дитині судилось змурувати серед крівавого труду шлях для народнього поступу, будити громаду зі сну і своїм могутним словом піддержувати у борні за волю і долю кращу.
Зріс серед хлопської бідноти, горя, знає його, пало оно тягарем на його серце — душу, лишило оно незатерті сліди на його творчости.
Добрий і розумний батько розумів вагу науки і віддав малого сина до школи. В школі зазнав Франко богато кривди від злих, темних зьвірських “учителів педаґоґів”. Сі знущаня лишились в памяти і серці вражливої дитини, і опісля змалював їх Франко чудовими красками в оповіданях “Малий Мирон”.
По смерти батька Якова, котрий умер у великодну суботу 1865 р. Франко лишив ся сиротою, одначе вітчим, котрий не уступав батькови, заняв ся як слід дитиною, Франко скінчив народню школу тай ґімназію, проявляючи тоді уже основні риси натури: велику здібність, вражливість на людське горе, чулість естетичну та дійсну інтеліґентність. 1875 р. записав ся Франко на університет у Львові.
Уже в ґімназиї мав Франко славу поета, белетриста. В низшій ґімназиї написав перший свій вірш “Великдень”, котрий присвятив памяти свого батька Якова. У визшій ґімназиї, як каже Франко, “по при досить богату поза шкільну лектуру я писав також досить богато віршами і прозою. Між иньшими переповів я віршами початкову історию Риму, переклав також Антіґону та Елєктру Софокля. Із драматичних проб одну комедійку і одно оповіданє. Рівночасно у мене набрала ся також спора збірка ліричних
