віршів із якої дещо було друковане в “Друзі” р. 1874 і 75-го але цілість я пізнійше спалив”.
Усі його твори з ґімназияльної лавки, як віршовий Юґурта, Ромуль і Рем, се були теми шкільних задач. В семій і осьмій клясі почав писати Франко поему п. з. “Пани Туркули”, в осьмій клясі написав драму “Два князі а оден престол”. Що до повісти “Петрії і Довбущуки” говорить Франко, “в ній найдуть ся ремінісценції моєї ґімназияльної лєктури особливо фанастичних оповідань Ернеста Гофмана, далі оповіданя Лімбаха про селянина Петрія який, збогатив ся найденим скарбом, і нарешті деяких народніх оповіднань про пригоди і ріжних розбійників а спеціяльно Олекси Довбуша — се так сказати документ молодечого романтизму, який довело ся мені пережити в значній мірі під впливом лектури польських романтиків, Міцкевича, Словацкого та Красіньского а також польських белєтристів трохи пізнійшої доби, таких як Крашевський, Коженьовський, Захариєвич, та Валерій Лозіньский, що в своїх оповіданях дуже часто оброблювали в напів романтичнім а в на пів реалістичнім дусі українські теми”.
Як бачимо з ґімназиї він вийшов уже з немалим знанєм з умом проясненим творами ґеніїв такої міри, як Шекспір, Шілєр, Ґете, Гайне, Словацкий, Міцкевич і иньші.
На університеті у Львові в перших роках своїх студій на фільозофічнім виділі, займав ся лиш літературною діяльністю, а плоди своєго пера містив в ґазеті “Друг” яку видавало студенське товариство москвофільського напрямку “Академічний кружок”. Сам Франко опинився тоді в москвофільськім “Обществі ім. Качковського”. В товаристві займав Франко визначне
