єть ся ним, найстарше найбільш заскорузле вимерло, а середне мусить схилити чоло перед його літературно-науковими заслугами. Так прийшов рік 1898-ий і се мабуть найгарнійший рік у житю Франка. В осени того року відсвятковано 25-літний ювилей його літературної діяльности. Молодь, усе поступове, усе що краще в Україні, зібралось витати ювилята. Сей ювилей, сей ентузіязм з яким витано Франка, на усе заглушив голоси тих, які доси так ворожо відносились до него.
Молоді, щирі і горячі серця боготворять Франка за його поневірку, за його стражданя, за його працю над ними, над народом, клонять свої голови перед його заслугами, за се “достойна громада” дає Франкові розгрішене за його “гріхи молодости”.
Чомуж то така зміна? А от малий виняток із бібліографічного спису його писань, зладженого Павликом з приводу 25 літнього ювилею Франка в 1898 р., котрий займає 127 сторін друку. Она говорить за себе! “Петрії і Довбущуки” (повість), “Захар Беркут” (історична повість), “Boa constrictor” (повість), “В поті чола” (збірка оповідань), “Для домашнього огнища” (повість), “Полуйка” і иньші бориславські оповіданя, “Перехрестні стежки” (повість), “Сім казок”, “На лоні природи” (збірка оповідань), “Місія — Чума, — Казки і Сатири”, “Маніпулянтка і иньші оповіданя”, “Великий шум” (повість), “Борислав смієть ся”, “Добрий заробок” (збірка), “Панталаха”,. — Поезії: “З вершин і низин”, Мій Ізмарагд”, “Зівяле листе”, “Поеми” “Із днів журби”, “Мойсей”, “Semper tiro”, “Панські жарти”.
