58
шив іти далі й остаточно порвати з царем. У своїй деклярації до держав Европи, розповівши про порушення Москвою прийнятих зобовязань по договору з Б. Хмельницьким, Виговський ставить такі обвинувачення Москві: цар спочатку не признав вибору Виговського на гетьмана, кинув незгоду серед війська, підтримував сваволю Барабаша, Пушкаря й инших, царський канцлер Алмаз Іванов переховував запорозьких послів і подавав цареві фальшиві звіти; воєвода Ромоданівський вів таємні зносини з Запоріжжям та обдарував двічі Барабаша титулом гетьмана й гетьманською булавою, що була прислана з Москви, скидав самостійно полковників, настановляв нових, розсилав ворожі до гетьмана універсали й нищив міста, які були гетьманові прихильні. Закінчується деклярація так: „Москва готовить нам ярмо насамперед домашньою війною, себто нашою ж власною зброєю, а потім отверто підносить проти нас свою власну зброю без жадної нашої вини. Все те ми виявили, а тепер ми змушені підняти законну оборону та й удатися до сусідів з просьбою за поміч для своєї свободи. Не в нас лежить причина цієї війни, що розгорілася“[1]. Таким сусідом була Польща, з якою Виговський склав договір у Гадячі, 6/16 вересня 1658 р. На арену виступив новий союзник і розпочалася отверта війна з Москвою.
Перші успіхи Виговського примусили Москву змінити тактику та взяти на обрахунок можливість нової перемоги Виговського, не залишаючи разом із тим попередніх плянів що-до обмеження прав і вольностей В. З. З цією подвійною метою цар висилає на Україну давно вже заповіджене посольство на чолі в кн. Трубецьким. Посольство виїхало з Москви 15. січня 1659 року. Його завданням було, ніби то заспокоїти „междуусобіе и невинное кровопролитіе“, в дійсності ж, як видко з таємних наказів, кн. Трубецькому були дані ще й инші завдання. Кн. Трубецькому наказувалося, прибувши на Україну, вияснити ситуацію та шанси Виговського, зібрати Ґенеральну Раду в Переяславі й на Раді вияснити всі непорозуміння, які сталися між гетьманом та Москвою, зробити закиди Виговському з приводу його поступовання в справі козацького реєстру, платні військові, в справі боротьби з Пушнарем і Барабашем, і т. ин. На той випадок, коли позиція Виговського, як гетьмана, міцна, наказувалося Трубецькому розпочати з ним пересправи про зладження нових „статтей“ та запропонувати йому новий проєкт договору[2].
Цей третій уже, проєкт — зовсім неподібний до попередніх ані формою, ані змістом. Нема в ньому наказів чи вимог, лише пропозиції й уступки максимально можливі без порушення царської гідности. „Велено ему, боярину, съ гетманомъ съѣхаться я договоръ учинить о прекращеніи междуусобія и пролитія крови“. Якщо гетьман згодиться під високою царською рукою „въ подданствѣ быть“, то довідатись, на яких статтях бажає договір скласти; коли подасть статті польського короля (Гадяцький договір), а в статтях буде написано, що — йому гетьманство й воєвідство київське, полковникам та иншій старшині — шляхетство й вольності шляхетські й маєтки, тоді „примѣряся къ тѣмъ статьямъ и смотря по тамошнему дѣлу, и буде въ тѣхъ статьяхъ не будетъ самыхъ высокихъ и затѣй-
