“допомагала власному внутрішньому контролю”.
Тому потрібно зрозуміти велич праці людей, які за таких умов не полишали займатися улюбленим народо- та краєзнавством. Саме до цих людей і належав Я. Новицький. У лабетах службових обов’язків він не полишав краєзнавчих студій. Вони ставали для нього віддушиною у степовому містечку, далекому від навчальних центрів.
Звідси й різнобарвність та строкатість таких студій.
Ми маємо збирання етнографічних фактів (обрядів, прикмет, побутових норм та правил тощо), фольклорної традиції південного краю (історичних та інших пісень населення південного краю), записи переказів та розповідей про старовину, особливо запорозьку; археографічну евристичну роботу в архівосховищах (опрацювання та опис документальних матеріалів з історії, перш за все Олександрівська та Олександрівського повіту); едиційну археографію (видання численних комплексів документів) і, нарешті, досить вдалі спроби історичних, етнографічних узагальнень, які конкретизувалися його працями з історії міста Олександрівська, синтетичною роботою «Нариси Запоріжжя. З берегів Дніпра», і звичайно ж — «Острів Хортиця на Дніпрі, його природа, історія, старожитності».
Але ж ще раз наголошуємо, що провінційне повітове містечко другої половини XIX століття — не дуже гарне місце для розвитку та розквіту таких напрямів. Його статус завжди залежний від більш сильних центрів. Відтак, не дивлячись на те, що Я. Новицький став родоначальником записів усної історії на Катеринославщині, і те, що той же Д. Яворницький називав його своїм учителем, він змушений був передати гілку першості губернському центру з його чудовим музеєм Поля.
Як наслідок, більшість публікацій Я. Новицького розпорошена, переважно, по губернських періодичних часописам та газетах, позабувалася. Його архів, який потрапив до різних установ Української Академії наук, і тому також розпорошений, разом з чисельними археографічними колекціями, став малодоступним не тільки для його земляків, а й для науковців. Тому непересічна і величезна творча спадщина Я. Новицького стала забуватися і «вчитель», певною мірою, став розчинятися в яскравих променях свого «учня», товариша та «брата по козацькому духу» — Дмитра Яворницького.
Я.П. Новицький народився 14 жовтня 1847 р. в селі Аулах на Катеринославщині (Нині Криничанського району Дніпропетровської області) в родині канцеляриста низового земського суду. Його батько, Павло Іванович Новицький (1809-1864 рр.) походив з відомого на-
